Авдеева Татьяна \ Вітрова Доця

Дополнительные материалы:
http://vk.com/daughter_wind

  • Стих №1

Тихо палає картковий будинок,
Зроблений з краплених кров’ю частинок.
Серед мільярдів несправжніх картинок
Дама – це я.
Тільки і чути довкола розмову:
Вогнище палять для тебе, Винова!
Кожні вуста напікає це слово –
Винне ім’я. Шкіряться поруч нав’язливі
Черви,
Душі свої безталанно прожерли,
Я б на їх місці позаздрила мертвим –
Пам’ять в тих є.
Дзві́нки кричать зусібіч безголосо,
Кігті собі запускають в волосся.
Щирі на вигляд? – Це тільки здалося – Тягнуть своє.
І, одягнувши усмішку фальшиву,
Жлу́ди шукають для себе поживи.
Пустку у серці лиш золото живить,
Стримує – страх. Осторонь табором з’юрмились
Вини,
В бідах не бачать своєї провини,
Досі довкола вишукують винних
З гнівом в очах. Вогнище пащу розверзло до неба,
Кожен знаходить у тому потребу –
Інших, несхожих, відмінних від себе
В пекло жбурнуть. Полум’я хижо облизує п’яти,
Міцно в обіймах тримають лещата…
Досить, напевно, тобі чаклувати,
Проклята суть! Сонце пашить, мов роз’ятрений сонях,
В хмари злітає густе гайвороння…
Кожен ненавидить власне безсоння,
Просить вина. Тихо палає картковий будинок.
Масть віднайшли вже для себе єдину? –
Всі викорінюють з себе людину.
Кажете, стали гіркішими вина? Пийте ж до дна…

  • Стих №2

Низка постійних невдач,
Втома від марних зусиль…
Серце приборкує плач,
Терпить пронизливий біль.
Палкощі юних світань
Душу не в змозі зігріть.
Рій нездійсненних бажань
Сірим знебарвив блакить.
Кожна із трепетних мрій
Попелом сиплеться вниз –
Тисячі програних війн
З присмаком крові і сліз.
Прикрощів губиться слід…
Безліч незроблених справ…
Відчай застиг на чолі –
Час вирішальний настав.
Гірко – який вже полин…
Страшно – яка вже чума…
Гаряче – ґрона калин
Вічним вогнем обійма…
Подих в потилицю – смерть.
Дух на миттєвість застиг.
Кроком стрясаючи твердь,
Ти починаєш іти.
А за плечима – роки.
Тане потроху біда.
Мов на зорі рушники,
Стелиться світом хода.
Нерви – немов тятива,
Люто дзвенять кожну мить.
Тих, в кого воля жива,
Просто не можна спинить.
Будуть іти до кінця,
Доки їм вистачить сил…
Щоб стукотіли серця
В ритмі із боєм світил…
Час пожинає плоди –
З кожного власний врожай.
Простір тремтить від ходи.
Смерть відступає за край.

  • Стих №3

Мрія справдилась. Що буде потім? –
Ти на неї всі сили поклав,
Ти знаходив перлини в болоті,
Ти боровся, творив і палав.
Мрія справдилась. Що залишилось?
Найпрекрасніше в світі – зробив.
Можна скласти пошарпані крила
На поталу колючих вітрів.
Мов жита, в серці сходило диво,
Незрадливий і трепетний смак…
Ця, єдина в житті, надважлива
Мрія справдилась – більше нема.
Вита стежка мереживним кроком
Досягає імлистих вершин.
Всі пригоди чекають за рогом,
Тільки власні ти вже завершив…
Не проси сургучеві медалі,
Не пірнай з небуття в небуття.
Якщо хочеш здійматися далі –
Не роби з мрії справу життя.
Треба кожного разу – найкраще,
Щоб у душах – усмішка й сльоза,
Щоб у неба захмареній чаші
Заятрилась тривка бірюза.
Хай мета вдалині – нездійсненна,
Хай за обрієм сонцем горить,
Щоб завжди вистачало натхнення
Крокувати крізь товщу століть..