Рудий Федір

Дополнительные материалы:
http://vk.com/feru_13
http://vk.com/public_fedir.rudy_poetry

  • Стих №1

Піднімаючись вгору сходами,
Башти спогадів, легко й
впевнено
Чотирнадцяту з Битви під Со́дденом
Не знайде́ш
у могилі з полеглими

Адже, магія десь іще теплиться,
В тиші дня, до сих пір не
загоєна
Вищі зникли. Суцвіттями й стеблами
від чобіт урук-хаїв і
Dh’oine

Світ змінився, і може лиш час один
Здує пил із скрижалей
Істини
Кожен подих – це пульс
годинника;
І, злетівши,
не бійся відстані

Вітер кличе, і в тіні
Імлистих гір
Серед орків, гномів і
Смауґа
На сторінках, що стали рідними
Зажеврі́є словами
магія

І в той день ти запалиш із
свічкою,
Цілий світ, у полицю
здавлений
Щоб зробити навіки
вічними
Середзем’я, Тімерію, Нарнію…

І підеш,
десь в обіймах осені
Залишаючи квіти й
па́гони;
Як колись, по калюжам – босими,
Називаючись вперто
магами…

Час мине, і як сталь, заржа́віє
Мрії зникнуть, забуті й
спалені
Але в серці – не згасне магія
І дощами не змиє
пам’яті

Всі сховаються, навіть
о́брані
Від зими — за міськими стінами
Ти ж – залишишся,
сивий, згорблений
І з думками від літ
спокійними;

А десь там,
між весною й обрієм

запалають

вогні

Мінас – Тіріта…

  • Стих №2

Літо нагадує вбивцю, що
повертається завжди додому —
на місце
злочину.
Свідки – знайомі стіни, дощ
заливає у душу сплін, втому
і так
з ночі в ніч…

(Чи думав ти, що колись станеш сам
цеглиною,
зодчий?…)

Час давно зупинився, тільки
годинник ще дихає, — певно,
звичка вже.
Все як у фільмі 30-х, — стіл,
книги — зошити, старе панно —
вицвіле

(Десь, ти знайдеш їх в собі,
як Цела́н —
міст Мірабо)

Час – всього лиш пісок,
і скотившись між пальцями,
падає сірими
сходами;
чуєш, останній потяг пішов,
а ти все ще на станції
мрій і
спогадів

(Хтось, нашкрябав ножем на стіні
«Si vis placem…»
знову…)

Тут, у кутку, між холстів та
підрамників, пахне відчаєм,
трохи —
осінню
знаєш, а так би хотілось
щось написати, свічкою
ловлячи в сіті
сон…

( Стіни вночі оживають,
щоб милуватися
зорями… )

…Вічність
пройшла з тих часів, як
проки́нувшись, кожен
мав йти.
на північ
або
на захід

Просто,
в свої двадцять два, я
геть безнадійно старий,
адже
так тоді і лишився

стояти…

  • Стих №3

Дзвоном б’є запах кави; янгол світанку згорблений
Стиснув пітьму за горло —
Світлом на стіни бризнуло
Мозок ще п’яний снами, ділить надію з відчаєм
Джин із подвійним скотчем
Спогади скинув мізером…

Чашка на дні гірка. Час виливаю із гущею
Шия в петлі шарфа – і вислизаю
на вулицю

Ранком, як завжди, холодно. Навіть
автобуси – парами
Іній в душі — мов докори, міста руїни —
пагорби
Сніг під ногами – шовк. Плоть його рву я
чоботом
І поспішаю в ніч, що десь сховалась
в спогадах…

Вулиці повні людей. Але по правді,
пусто тут
Ніби старі кораблі
тягнуть
засохлими руслами…
Тіні, закуті в повсть.

Ось вже і Стікс.
Метро.
Мідяк для Харо́на —
в касах.
З Лети ковток води —
І ти летиш:
в просторі
в спогадах
в часі….